Рими
війни

«Ми ціль» — думка, яка пульсує в голові під час кожної атаки. Відчуття, ніби ми в тирі, де ворог влаштував полювання на все живе. Вони підступно вбивають уночі тих, хто спить у своїх ліжках. Іграшки в крові не поетичний образ, а страшний факт, збережений на фотографіях і відео зі зруйнованих українських будинків.

Довідка: Точну кількість постраждалих дітей встановити неможливо через активні бойові дії та тимчасову окупацію частини території України.

Цей вірш — про колективне мовчання, яке об'єднує країну. Образ «хомута» вплетений в історію українського народу як символ кріпацтва. Загальнонаціональна хвилина мовчання. Шанування усіх, завдяки кому Україна продовжує дихати.

Довідка: Щоденно о 9.00 в Україні — загальнонаціональна хвилина мовчання для вшанування пам'яті загиблих унаслідок збройної агресії рф.

Вірш-спогад про березень 2022 року. Задушливий потяг, що рушає з київського перону. Люди, що годинами сидять на підлозі у проходах, і тиша, яку боїшся порушити. Тоді ніхто не знав відповіді на головні питання: куди ми їдемо, коли доїдемо і чи доїдемо взагалі? Це було фізичне відчуття вигнання з власного життя.

Довідка: За 8 днів від початку масштабного вторгнення росії «Укрзалізниця» евакуювала понад 1 мільйон громадян з гарячих точок.

Звук генераторів і запах бензину стали невід'ємною частиною нашого життя. Відключення електрики, води та опалення — це виснажливе випробування, особливо взимку. У цьому вірші я не романтизую блекаут, це спроба втішити, нагадати, що ми є одне в одного. Навіть коли немає змоги помитися чи зігріти дім, головним джерелом світла залишаються наші серця.

Історія знову ставить нас перед середньовічним вибором: сплатити ворогу «мито» землями та ресурсами — або бути знищеними. Від України вимагають віддати корисні копалини й території за право просто існувати. Але людське життя не може бути розмінною монетою.

Я прочитала їхню історію 6 вересня 2025 року і відчула її цим віршем. Море, телефонні повідомлення без відповіді, татуювання з фразою «більше за життя»… Валерія родом із Луганщини, в Одесі вона зустріла своє кохання — Івана. У жовтні 2022 року пара одружилася, але в липні 2025 року Іван загинув.

Кава на цій війні стала одним із невід'ємних атрибутів. Вранці після масованих атак ми п'ємо її, стримуючи сонливість та втому. Люди збираються разом допомагати постраждалим сусідам, шукати тварин, гасити пожежі. Спільна кава на світанку — це про ще одну пережиту ніч.

«Волошково» — слово, зашите в українському культурному коді. Обійматись волошково означає відчувати спокій, теплий вітер у волоссі та ніжну любов посеред поля квітучих волошок. Фраза «Живим свою ракету не почуєш» містить жорсткий факт: якщо ти чуєш звук ракети, що пролітає повз, значить сьогодні біда прийде в інший дім.

Читаючи новини після чергового обстрілу, моє серце заніміло. Я люблю тварин, а коні для мене — це щось величне та красиве. 7 вересня 2025 року російські дрони поцілили у кінний клуб на Київщині, 7 тварин загинуло.

У мене немає дітей і я чітко пам'ятаю власне бажання обміняти моє життя на життя жінки, яка загинула накривши тілом свою дитину. У ніч на 18 травня 2025 у місті Васильків загинула 27-річна жінка, яка під час вибуху прикрила собою чотирирічного сина. Дитина вижила.

Цей вірш — про сучасне обличчя України, де меморіали на площах стали частиною повсякденного маршруту на роботу, до школи, у лікарню. Для багатьох дітей центральна площа міста стала єдиним місцем зустрічі з батьком чи мамою.

Вірш «Попіл» — один із перших моїх віршів про цю війну. У ніч на 26 лютого 2025 року російський безпілотник влучив у будинок хірурга Павла Іванчова та журналістки Тетяни Кулик у селі Крюківщина поблизу Києва. Внаслідок атаки та пожежі подружжя загинуло.

Цей вірш — про усвідомлення ціни нашого «сьогодні». Коли за кожним врятованим життям стоїть чиєсь останнє «кохаю», сказане пошепки перед виходом з дому.

Це мій маніфест і спроба знайти сенс там, де слів для підтримки вже бракує. Заклик «кохаймося» має подвійний сенс: емоційний та фізичний. Свідомий вибір залишатися живими попри все. Нас вбивають, а ми кохаймося без тями.